Як оцінювати дітей з особливими потребами?
Уявімо ситуацію: урок української мови. Дитина з інтелектуальними порушеннями виконує своє модифіковане завдання, під час диктанту переписує текст, підготовлений вчителем, собі у зошит. Після перевірки виявляється, що учень зробив, наприклад, двадцять помилок. Через два тижні корекційної роботи, більша частина якої була направлена на відтворення матеріалу, вчитель знову повторює своє завдання, і дитина так само переписує той самий текст. І знову помилки. Але… їх в два рази менше, ніж два тижні тому. Питання: маємо ми право оцінювати дитину за загальними критеріями оцінювання, чи буде доцільніше орієнтуватися на прогрес і порівняння результату до/після?
Звичайно, ми не можемо не звернути увагу на зусилля самої дитини за весь час. Вище приведена ситуація просто ілюструє один важливий принцип оцінювання – звертати увагу не тільки на кінцевий результат, але й відслідковувати, як саме цей результат досягався.
Нижче я виокремила кілька принципів, які, на мій погляд, розширяють поняття «оцінка» від сухої цифри до якісного інструменту в педагогічній діяльності.
1. Оцінюйте динаміку розвитку дитини.
Найгірше, що можна зробити – це ставити оцінки, порівнюючи з результатами однокласників. З самого початку всі діти прийшли в школу або садочок з різними інтелектуальними та фізичними даними. Тому, звертайте увагу на прогрес.
2. Мотивація, яка підібрана для кожного.
Знаючи, який вид мотивації підходить учневі, ми можемо суттєво вплинути на якість навчання. Перш за все, потрібно розуміти, що саме підходить дитині. Так, в журналі ви будете ставити оцінки, але дитина на них може взагалі не реагувати. Залежно від особливостей учня, оцінка може бути проявленою, наприклад, дозволом пограти в улюблену гру, подаруйте наліпки з улюбленим героєм мультфільму тощо. Знайдіть найбільшу мотивацію для роботи та використовуйте це при оцінюванні.
3. Хваліть так, щоб захотілося вчитися.
Погодьтеся, похвала за кожне найпростіше завдання виснажить і Вас, і може негативно позначитися на успішності дитини. Згадаймо Виготського та його концепцію про «зону найближчого розвитку» – навчання та розвиток повинні перебувати на рівень вище, дитина під час цього процесу потребує постійної підтримки дорослого, оскільки осмислено копіюючи дії дорослого дитина розвивається. Тож, хваліть тоді, коли Ви бачите, що учень прикладає зусилля для виконання завдання. Це буде позитивним підкріпленням до створення внутрішньої мотивації у дитини.
4. Оцінку, яку отримала дитина, можуть знати тільки батьки та вона сама.
Іншим учням та батькам учнів не потрібно знати оцінку, просто тому що критерії оцінювання дітей з особливими потребами дещо відрізняються. І для того, щоб підтримувати здоровий психологічний клімат, діти ще до відкриття інклюзивного класу повинні бути толерантними та знати, що є діти з особливостями. Якщо таке питання виникає серед батьків інших учнів, необхідно на батьківських зборах підняти це запитання і розтлумачити, що дитина з особливими потребами йде своєю програмою, відповідно, і вимоги до такої ж-дитини зовсім інші.
5. Портфоліо. Чому воно необхідне?
Саме за допомогою портфоліо успіх дитини можливо підтвердити і візуально продемонструвати. Воно повинно буди у кожної дитини з особливими освітніми потребами, бо являє собою сукупність вмінь, знань та навичок, які були набуті під час навчання. Додавайте до портфоліо кожен, навіть найменш помітний матеріал з прогресом (розмальовки, фото учня за груповою роботою і т.д), і за кілька місяців регулярного наповнення портфоліо Ви зможете відстежити, що недарма були Ваші старання. Батькам також буде дуже приємно запевнитися в тому, що при якісній корекційній роботі є результат.
6. Користуйтеся додатковою літературою.
Без самоосвіти в інклюзії дуже важко. Виділяйте час для підвищення свого професійного рівня. В наш час є можливість знайти велику кількість безкоштовної інформації. Головна задача – вміти переносити отримані теоретичні знання на практику. Тільки практикуючи різні методи, можливо остаточно зрозуміти, що є ефективним для кожної дитини.
7. Акцентуйте увагу на зони, які можливо покращити.
Для прикладу: дітям з вадами слуху не потрібно давати всю інформацію в усній формі, з розрахунком того, що дитина «звикне» і розвине слух. Це тягне за собою неправильний підхід в корекційній роботі, до того ж за таких умов оцінка для дитини формується невідповідно її рівню. Правильніше буде робити більший акцент на тому, де у дитини є здібності, і навчати саме через цей канал сприйняття.
Отже, кожну дитину оцінюємо з погляду динаміки саме її досягнень, які підтверджені роботами, що зберігаються у портфоліо. Не порівнюйте таку дитину з іншими і навчайте, приділяючи увагу тому, за яких умов дитина найкраще сприймає інформацію.
Підсумую вищезазначене висловом В. Сухомлинського: «Ми повинні думати про те, що ми вкладаємо в душу людини… Вірте в талант і сили кожного учня».
Тож, повіримо в свої власні сили. Впевнена, спільними зусиллями ми здатні створити єдиний освітній простір для кожного!
©Анастасія Мотлохова