Соціальна ситуація розвитку дитини першого року життя виявляється у психологічному симбіозі (злитості) зі значимим дорослим:

• спочатку немовля впізнає свою матір, згодом зосереджує увагу на інших людях, далі навчається розрізняти близьких і чужих людей;
• завдяки взаємодії з дорослим дитина знайомиться з предметами, що входять в її життя (брязкальце, пляшка з молоком тощо);
• дорослий стає ініціатором і організатором перших ігор малюка;
• протягом першого року життя він визначає будь-яку ситуацію, що виникає в житті немовляти.

Провідною діяльністю цього віку є безпосереднє емоційне спілкування дитини з дорослим. Поступово дитина стає ініціатором спілкування. Для повноцінного психічного розвитку немовляти важливим є позитивний характер спілкування, тобто переважання емоцій радості, задоволення. Позитивні емоції стають тонусом для її психічного здоров’я, стимулом для пізнання світу.

Недостатність емоційно позитивного спілкування немовляти з дорослими викликає у нього прояви дитячої шпитальності.

Дитяча шпитальність – відставання фізичного та психічного розвитку дитини, спричинене дефіцитом її позитивного спілкування зі значимими дорослими. Вона може також проявлятися у сім’ях малоемоційних, холодних матерів, які не приділяють дитині достатньої уваги. Наслідки шпиталізму в немовлят і дітей є довготривалими та нерідко можуть бути незворотними (аж до смерті у важких випадках).

Дослідження 38 дорослих, що в дитинстві хворіли на шпитальність, виявило, що лише семеро з них змогли повноцінно пристосуватись до життя, решта мали різні психічні вади.

До основних симптомів дитячого шпиталізму відносять:

– затримка у руховому розвитку (насамперед у засвоєнні ходи);

– різке відставання у мовному розвитку (див. Мови розвиток в онтогенезі);

– збідненість емоційних проявів;

– схильність до нав’язливих дій (розхитування тіла);

– знижений рівень адаптації до оточення;

– послаблення опору інфекціям.