Терапевтична гра, як перший крок до контролю над емоціями
Поведінка аутичної дитини розлагоджена, вона не вміє володіти своїми емоціями, у тому числі негативними. У моменти, коли дитина починає поводитися неадекватно, близькі дорослі повинні усвідомлювати те, що він робить це зовсім не спеціально, а лише тому, що переживає у цей момент стан гострого дискомфорту.
Основним способом психотерапевтичної допомоги дитині стане проведення терапевтичних ігор, мета яких – допомогти дитині досягти стану психічної рівноваги.
В ході проведення терапевтичної гри наші завдання:
♥ допомогти дитині зняти напругу, що накопичилася;
♥ згладити прояви подібних афективних спалахів, зробити їх більше контрольованими;
♥ навчити дитину виражати емоції адекватнішим способом.
У стані психічної рівноваги дитина спокійна і упевнена, загальний емоційний фон у неї позитивний. Тобто вона може навчатися, грати, вбирати нову інформацію.
Виділимо особливості терапевтичних ігор:
1. Терапевтична гра не планується заздалегідь, проводиться в міру необхідності. Ця необхідність виникає у зв’язку із спонтанною зміною стану дитини, тому педагог (батьки) має бути готовий до проведення такої гри.
2. У терапевтичній грі потрібний ведучий – педагог (батьки), який, підігріваючи дитині, переживаючи разом з ним певні емоції, коментуючи те, що відбувається, поступово навчає дитину усвідомлювати власні емоції і надалі контролювати їх.
3. У терапевтичній грі обов’язково є присутнім об’єкт, на який спрямовані дії дитини: це можуть бути матеріали – крупи, вата, вода і предмети – кубики, конструктор.
4. Проводити терапевтичні ігри слід в спокійній обстановці – вдома або в учбовому центрі. При виникненні необхідності в проведенні терапевтичної гри педагог (батьки) оцінює ситуацію і вирішує, чи годиться ситуація і навколишнє оточення для проведення такої гри або ні. Якщо організація терапевтичної гри неможлива, необхідно заспокоїти дитину. Зробити це можна різними способами: перемкнути її на стереотипну гру, відвернути, перевести в інше приміщення.
5. Для терапевтичної гри характерний принцип повторюваності. Засвоївши цю гру як спосіб “легалізації” власних емоційних реакцій, дитина наступного разу, коли відчує необхідність емоційної тонізації або розрядки, сама запропонує пограти в неї.
6. В ході проведення терапевтичної гри стає можливим виявлення прихованих страхів дитини.
Розуміння причин психологічно неадекватного стану дитини і знання особливостей проведення терапевтичних ігор допомагають зрозуміти, для чого ми виконуємо бажання дитини. Пам’ятайте: основна мета проведення терапевтичних ігор – правильна, психологічно адекватна реакція фахівця на неадекватну поведінку дитини з урахуванням особливостей конкретної ситуації. В цьому випадку, виходячи з потреб дитини і діючи в її інтересах, можливо повернути її в стан емоційної рівноваги, зробити перший крок до контролю дитини над власним емоційним станом.
Дитина випліскує негативні емоції, позбавляється від напруги, що накопичилася, її страхи поступово гаснуть і втрачають свою інтенсивність і силу. В такому стані відкриваються нові можливості для її розвитку. В результаті вона стає активнішим у своєму пізнанні світу. І раніше зовні спокійна і апатична дитина раптом оживає і починає активніше висловлювати свої бажання, вимагає їх виконання.
Купуйте нові предмети і іграшки, намагаючись “обігравати” їх разом. Дозвольте дитині вчинити бажану дію – нехай походить по калюжі або спробує на смак зубну пасту. Ваше завдання – підстрахувати її: після калюжі швидше бігти додому сушитися, тому що “так холодно і мокро стало ніжкам”; зубну пасту швидше виплюнути і прополоскати рот – така вона “несмачна і неїстівна”. При цьому зберігайте спокій. Неприпустимо проявляти роздратування або розгубленість.
До того ж потрібно буде діяти дуже гнучко – в одному випадку запропонувати замінник бажаного, в іншому – підстрахувати, а в третьому постаратися перемкнути на стереотипну гру.
Тактика дій дорослого при проведенні терапевтичних ігор припускає наступні шляхи:
⇒ організація виконання бажання дитини при контролі усієї течії гри. Доцільність обрання такого шляху підтверджується тим, що сила бажання аутичної дитини велика, а особливості його психіки не дозволяє йому просто забути про нього;
⇒ пропозиція дитині більш адекватного замінника бажаного: замість плюшевого ведмедика кинути у вікно паперовий літачок, а замість скляної банки – пластмасову кришку від неї. Діти неохоче погоджуються на такі заміни, але якщо його бажання небезпечне, будьте наполегливі у своїй пропозиції – дитина погодиться, якщо відчує, що по-іншому не вийде;
⇒ проведення єдиної лінії виховання. Якщо дитині говорити спочатку “ні”, а після довгих прохань раптом сказати “так”, у дитини не сформуються чіткі уявлення про те, що дійсно можливо, а що ні. Він починає абсолютно щиро вірити, що можливо все, але для того, щоб це отримати, потрібно поплакати, покричать. Для аутичної дитини це особливо небезпечно: вона не може враховувати тонкощі людської психології, і у неї сформується спотворена система уявлень.
Види терапевтичних ігор та правила їх проведення:
– підтримуйте дитину в моменти вираження їм емоцій і почуттів. Здійснити це можна шляхом повторення дій дитини, його слів і вокалізів. Якщо дитина закричить – покричите разом з ним, якщо впав на підлогу – сядьте поруч, якщо вимовляє слова або фрази – повторіть їх. Завдяки таким вашим діям дитина не почуватиме себе самотнім в цей складний для нього момент;
– під час терапевтичних ігор перед дорослим стоїть важливе завдання – пояснити дитині його поведінку шляхом емоційного коментаря. Основний сенс коментаря – дати дитині зрозуміти, що він “не поганий”, а те, що відбувається, – це така гра. Зазвичай дитина приймає такий спосіб “легалізації” власної поведінки. І тоді гуркіт іграшок, що розкидаються, стає “землетрусом”;
– вивчивши дитину, розуміючи мотиви її поведінки, її бажання, заручившись її довірою, починайте пропонувати їй нові, більше соціально адекватні способи прояву емоцій. Так, замість того, щоб стукати молотком по підлозі, запропонуєте “забивати гвоздики”, майструючи будиночок для ляльок. А коли дитина грає з водою, переливаючи її в пляшки, запропонуєте “полити квіточки”. Пам’ятайте, що така пропозиція можлива у тому випадку, якщо дитина вже в спокійнішому стані, пік емоційної напруги минув. Але і в цьому випадку успіх не гарантований, дитина може наполегливо не приймати такий розвиток подій, проте слід продовжувати спроби;
– пам’ятаєте, що не можна допускати прояв агресії по відношенню до людей і іграшок – прототипів людей (ляльки, ведмедики і т. п.). В такій ситуації негайно перекладіть агресивні дії дитини на об’єкти предметного світу – крупу, пісок, кубики, подушки, воду. Якщо дитина замахнулася для удару, спокійно, але твердо перехопите його руку. А у разі, коли дитина готується викинути ведмедика за віконце, заберіть іграшку, сказавши твердо: “Ні”. Замість того запропонуєте паличку, шматочок пластиліну, папірець. Навіть якщо реакція дитини на заборону буде гострою, стійте на своєму;
– у ході проведення терапевтичної гри, яка подобається дитині, з часом з’явиться можливість поступового введення контролюючих правил і заборон. Так, не можна кидати в повітря ведмедика, але можна підкидати подушку; можна влаштувати невелику “повінь”, але після доведеться збирати воду ганчіркою; не можна витрушувати вміст маминої сумочки, але можна висипати конструктор з коробки. При цьому постійно доведеться шукати компроміс між бажаннями дитини і реальними можливостями їх задовольнити, а також враховувати міру небезпеки таких бажань дитини для нього самого і оточуючих.
Тамара Безрученко, фахівець (консультант) ІРЦ