Значення гри у розвитку дитини
В сучасному розумінні гра – це форма діяльності в умовних ситуаціях, спрямована на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, фіксованого в соціально закріплених способах здійснення предметних дій.
Гра є провідним типом діяльності в дошкільному віці. Вона містить у собі всі тенденції розвитку; є джерелом розвитку та створює зони найближчого розвитку; забезпечує зміни потреб і зміни свідомості загального характеру. Під впливом гри реальні предмети заміщаються іграшками, а реальні дії – діями ігровими. У дитини розвивається здатність відтворювати ті чи інші сторони дійсності за допомогою різних способів її позначення (наочних символів, зображень, слів).
Гра має осмислену діяльність, сукупність осмислених дій, об’єднаних єдністю мотиву. У грі існує можливість заміщення одних предметів іншими. Ці предмети набувають значення, що визначається функцією, яку вони в ігровій дії виконують. Значення гри для розвитку окремих психічних процесів та функцій, а також особистості дитини в цілому ґрунтується на її відношенні до ролі.
Це пов’язано з тим, що у грі дитина відчуває реальні, справжні почуття. Граючи, дитина розвиває власні почуття, бажання, задуми. Гра виникає на межі раннього та дошкільного віку. Вона виростає з предметної діяльності та спілкування дітей з оточуючими дорослими, які створюють такі передумови рольової гри:
– використання дитиною у грі предметів-замінників та називання їх відповідно до їх ігрового значення;
– оволодіння дитиною узагальненими діями, які відокремлені від конкретних предметів;
– наявність у дитини вміння співвідносити власні дії з діями дорослих та появу спроб називати себе ім’ям дорослого (мама, тато, шофер);
– набуття дитиною відносної незалежності від навколишніх дорослих – носіїв зразків дій та прояву прагнення самостійно діяти, як вони.
У структурі гри як діяльності можна назвати такі елементи: мотив, тема, сюжет, ігрова дія, ігрова роль, уявна ситуація, ігровий матеріал.
Тамара Безрученко, фахівець (консультант) ІРЦ
Основні характеристики ігрової дії:
– наявність усвідомленої мети;
– наявність способів, за допомогою яких воно відбувається;
– у процесі гри має місце розбіжність між усвідомлюваною метою та реальними операціями, які виконує дитина (пересувається на стільці та каже, що їде машиною, поїздом);
– дії з реальними предметами набувають особливого сенсу (паличка-гребінець, градусник, шприц; кубик-мило, морозиво), що створює уявну ситуацію, надає грі умовного характеру.
Без ролі немає гри. Ігрова роль є початковим моментом гри.
Виділяють 2 фази у розвитку гри:
- для першої стадії (3-5 років) характерно те, що основним змістом гри є соціальні за своєю спрямованістю предметні дії;
- для другої (5-7 років) – соціальні відносини між людьми та суспільний зміст їхньої діяльності.
У грі відбувається активна соціалізація дитини, оперування знаннями та вміннями, які уточнюються, збагачуються, закріплюються.
Таким чином, гра виступає як ефективний засіб пізнання дитиною предметної та соціальної дійсності. Окрім цього, гра, як спільна діяльність, у якій існують не лише ігрові, а й реальні відносини, сприяє соціальному розвитку дітей.
У психології та педагогіці домінують ідеї широкого використання гри у процесі навчання та виховання дітей.