В сучасному розумінні гра – це форма діяльності в умовних ситуаціях, спрямована на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, фіксованого в соціально закріплених способах здійснення предметних дій.

Гра є провідним типом діяльності в дошкільному віці. Вона містить у собі всі тенденції розвитку; є джерелом розвитку та створює зони найближчого розвитку; забезпечує зміни потреб і зміни свідомості загального характеру. Під впливом гри реальні предмети заміщаються іграшками, а реальні дії – діями ігровими. У дитини розвивається здатність відтворювати ті чи інші сторони дійсності за допомогою різних способів її позначення (наочних символів, зображень, слів).

Гра має осмислену діяльність, сукупність осмислених дій, об’єднаних єдністю мотиву. У грі існує можливість заміщення одних предметів іншими. Ці предмети набувають значення, що визначається функцією, яку вони в ігровій дії виконують. Значення гри для розвитку окремих психічних процесів та функцій, а також особистості дитини в цілому ґрунтується на її відношенні до ролі.

Це пов’язано з тим, що у грі дитина відчуває реальні, справжні почуття. Граючи, дитина розвиває  власні почуття, бажання, задуми. Гра виникає на межі раннього та дошкільного віку. Вона виростає з предметної діяльності та спілкування дітей з оточуючими дорослими, які створюють такі передумови рольової гри:

– використання дитиною у грі предметів-замінників та називання їх відповідно до їх ігрового значення;

– оволодіння дитиною узагальненими діями, які відокремлені від конкретних предметів;

– наявність у дитини вміння співвідносити власні дії з діями дорослих та появу спроб називати себе ім’ям дорослого (мама, тато, шофер);

– набуття дитиною відносної незалежності від навколишніх дорослих – носіїв зразків дій та прояву прагнення самостійно діяти, як вони.

У структурі гри як діяльності можна назвати такі елементи: мотив, тема, сюжет, ігрова дія, ігрова роль, уявна ситуація, ігровий матеріал.