Навчання дитини з особливостями розвитку: що важливіше?
Однією з функцій школи для дітей з особливими освітніми потребами – це закріпити та примножити їх навички самостійності. І найскладніше для вчителя та батьків – знайти «золоту середину» в правильній тактиці виховання. Дуже часто батьки або вчителі намагаються зробити для дитини все і одразу. Бо набагато швидше одягти дитину самостійно, ніж прикласти трішки більше часу і зусиль для того, щоб навчити. Найважливіше – батькам та вчителям зробити все для інтеграції такої дитини в суспільство.
Не акцентуйте увагу на оцінках. Не вчіть тому, що малоймовірно буде потрібним в повсякденному житті, якщо на це нема прямих показань (матеріал може бути засвоєний, бо це прописано у індивідуальній програмі розвитку, чи ви самі знаєте, що дитина зможе опрацювати тему). Це дуже важливо, бо таким дітям часто потрібно набагато більше повторень для закріплення вивченого. Якщо бачите, що учень не пам’ятає засвоєну раніше інформацію – не треба одразу давати новий матеріал без повторення раніше вивченого. Але «застрягати» на чомусь одному також не потрібно – максимально адаптуйте або модифікуйте матеріал для обробки та повторення, інтегруйте нові знання.
Інклюзивне навчання – це не про логарифми та структуру ДНК. Це про включення кожної дитини в єдиний освітній процес.
Зазначене вище можливо тільки з якісною роботою команди супроводу. Всі повинні мати чіткий план та єдиний шлях, по якому кожен день всі її члени будуть створювати середовище для реалізації та усестороннього розвитку дитини.
Більшість порушень розвитку не повинні стати перепоною у створенні базових навичок для адаптації у навколишньому середовищі. Будь-яка соціальна ізольованість мінімізує всі ваші старання.
Адаптуйте знання, вміння та навички. Спитайте батьків, які побутові навички вони б хотіли, щоб дитина засвоїла? І після цього ставте цілі. Я згода з думкою, що виховання – це більше задача батьків, а навчання – вчителів, але саме в ситуаціях інклюзивного навчання підкріплення будь-якого матеріалу повинно відбуватися зі всіх сторін – і тільки після цього ми зможемо спостерігати позитивну динаміку та якісні зміни. І вони обов’язково відбудуться.
Діти з ООП не завжди розуміють, для чого їм дають певні знання. Але у нас перевага – ми доросліші. Ми знаємо те, чим можна і потрібно поділитися. І ми можемо себе запитати: «А що сьогодні я можу зробити і дати цій дитині, щоб її життя стало кращим/легшим/кориснішим?»
Хоча б раз у неділю давайте собі відповідь на це питання. І вдячність дитини та батьків буде прямо пропорційною Вашим старанням.
© Анастасія Мотлохова